Повернемо собі Говерлу або про шалені мрії, які творять реальність
Думки, кажуть, матеріальні. А мрії? Мабуть, вони мають ще більшу вірогідність матеріалізуватися у дійсність, бо ж мрія — це сплав думки та емоції, пориву душі. Власне, майбутнє й роблять люди, які це майбутнє «вимріюють».
Але чому ми, українці, такі приземлені, так мало мріємо? Чому серед нас так мало Мюнгаузенів? В наших публічних дискурсах, розмовах — все більше чуються скарги, мотиви негараздів та проблем. Не видно позитивного образу майбутнього у індивідуальній та колективній свідомості. Справді, «ще не вмерла Україна …». А, може, краще сконцентруватися на романтичних прожектах, аніж на тому, що ми «ще не вмерли»…
Якось у контексті подібних невеселих роздумів у мене народилась ідея саме такого романтичного проекту, який мав би давати соціуму нові оптимістичні імпульси.
Я про нього розповів своєму товаришу Андрію Найдеку, відомому організатору туризму по Україні. А той загорівся: у результаті вже запущено у виробництво наш спільний соціальний проект «Створи корону Україні» Далі…