Ретроспектива XII Міжнародного PR-фестивалю: «Проектування майбутнього»

Другий день XII Міжнародного PR-фестивалю, як відомо, був цілком присвячений темі політики. Точніше, аналізу основних соціально-політичних аспектів кризи українського суспільства та шляхам виходу з нього.

Відкривав програму блок «Проектування майбутнього», учасниками якого стали режисер Кшиштоф Зануссі (Польща), експерт з громадських публікацій Крістіан Розенвальдс (Латвія) і письменник, соціальний психолог Олег Покальчук (Україна). Звертаючись до спікерів, модератор блоку, віце-президент Української PR-Ліги Олена Дерев'янко попросила їх акцентувати увагу на питанні про те, якою має бути і чи повинна бути взагалі об'єднуюча національна ідея для України. Оскільки ключові моменти виступу Кшиштофа Зануссі вже висвітлювалися в окремому випуску, в цьому матеріалі основну увагу буде приділено двом іншим учасникам панелі.

Першим виступав широко відомий не тільки на своїй батьківщині, в Латвії, але й далеко за її межами PR і політичний консультант, політолог Крістіан Розенвальдс. Оцінюючи поточну ситуацію в країні, експерт провів паралелі між Латвією та Україною, які, на його думку, мають багато схожого, порівнював і аналізував. Він підкреслив, що в Латвії, як і в Україні, є ряд дуже схожих проблем, які, тим не менш, поки вдається вирішувати мирним шляхом. Відповідаючи на питання про національну ідею, яка могла б згуртувати українське суспільство, Розенвальдс підкреслив, що в даному випадку виняткову значимість набувають самоідентифікація й звернення до витоків і традицій. Оскільки саме вони і є, по суті, головним народотворчим фактором, що формує національну самосвідомість. І додав, що для успішної євроінтеграції України її народу і уряду необхідно, перш за все, мати чіткі цілі та завдання і бачити, як до них йти: «Проблема в тому, що зараз в Україні немає ідеї, немає філософії, немає розуміння, заради чого все відбувається. Якщо не змінити правила гри, нічого не зміниться. Якщо не зрозуміти який він, новий українець, що тут живе, буде і далі неясно, в який бік рухатися. Питання не у зміні влади: якщо сенс буде тільки в цьому, то в результаті глобально нічого не зміниться. Зміни насправді повинні починатися із кожного з нас, із маленьких речей, з персональної відповідальності, чесності і т.д. Я боюся того сценарію, який зараз відбувається: тільки «бити москалів», а самим не змінюватися. Це ні до чого доброго не призведе». Експерт акцентував увагу на тому, що інтелігенція не повинна самоусуватися від участі в суспільно-політичному житті країни: «Я боюся того, що Майдан перетворюється на шлак. Що інтелігенція відходить від цього руху. Люди в Латвії, як і в Україні, діляться на дві частини – ті, хто біля «годівниці», або були там, і ті, які ніколи там не були, ненавидять її, але сподіваються, що колись наблизяться до цієї «годівниці». Третього немає. У нас вийшло саме так: лад змінили, а ті ж люди в підсумку прийшли до влади».

Відповідаючи на питання, чи існує шаблонізований алгоритм нації, і чи можна його змінити, Розенвальдс зазначив: «Я не можу сказати, що якась конкретна властивість української нації є вирішенням проблеми. Потрібно спочатку зрозуміти, на чому робити акцент. Причому роль політичних лідерів у цьому процесі дуже важлива. Українці – це слов'яни, але не такі, як росіяни або чехи. Потрібно виходити з цього, акцентуючи увагу на тих національних рисах і якостях, які ви вважаєте гідними і найбільш характерними». У фіналі свого виступу експерт зазначив, що політика внутрішньої і зовнішньої конфронтації в ситуації, що склалася – не кращий вибір: «У Латвії багато латишів, які приймають заклик Майдану про те, щоб «прогнати москалів». Точно так само як є багато росіян, які кажуть: «Якщо кримчани змогли це зробити, чому ми не можемо?». Раніше традиційно 20% латишів бачили в росіянах ворога. Після Криму заклик переглянути відносини до внутрішніх росіян (у країні, де 50% населення – росіяни) підтримував вже набагато більший відсоток латишів. Тоді як 35% підтримали анексію Криму. Ситуація настільки гостра сьогодні, що ми повинні спочатку думати, а потім приймати рішення. І України це теж стосується».

Другий експерт, який брав участь в блоці – відомий український психолог і автор книги «Тремтячі еліти» Олег Покальчук – поставив під сумнів доцільність пошуку національної ідеї як якогось шифру на підставі суми загальних цінностей: «Ми намагаємося сформулювати суму цінностей, категоріальну шкалу і за допомогою слів-заклинань звернутися до розумової частини масової свідомості, що для мене як для психолога є своєрідним оксюмороном. Тому що масова свідомість не може мати розсудливу частину. Ось чому я волів би задати іншу рамку сприйняття, виключивши з неї слова-заклинання. Говорячи про примхи масової підсвідомості повинен відзначити, що ми маємо справу з некомпетентністю більшості. Тому що зниження соціальної планки процесів дозволяє розвивати соціальну динаміку (це я культурно описав війну), яка виключає раціональну свідомість, включає архетип помсти та інші негативні мотиватори, й через кров і жертви рухає суспільство в якомусь напрямку... Мені здається, що описувати і доповнювати процеси, про які ми говоримо, потрібно за допомогою тих речей, які лежать в сфері емоційного. Оскільки маса не має розуму, хоча чомусь політичні лідери до цього закликають і дивуються, чому не отримують очікуваного результату. Хоча це може бути змова мас і людини, яка намагається цю масу принести самому собі в жертву. Тому що в основі всього, що відбувається, як правило, лежить якась вигода. Як і масова поведінка – сума індивідуальних мотивів. Причому центральним мотивом поведінки багатьох народів є страх. Фактор страху, з яким працює кожна людина в такому стані, є ключем до його поведінки. І вибір дуже невеликий. А сукупно групи людей, які представляють собою щось і рухаються кудись (якщо це дійсно рух, а не імітація, тому що дуже часто і людина, і групи людей імітують динаміку, оскільки це безперечно дешевше), так ось ці групи людей все одно рухаються в бік якоїсь агресії».

Олег Покальчук також підтримав думку виступаючого раніше Кшиштофа Зануссі про неактуальність пошуку національної ідеї: «З точки зору національного характеру, етнічна складова як категорія, з якою можна працювати при аналізі поведінки групи будь-якого соціуму, абсолютно вторинна. Кшиштоф Зануссі абсолютно правильно сказав: не тому Європа відмовилася від національної ідеї, що це непрогресивно та не модно, а тому що це не працює. Це працює для розведення лоха на етнос, на самоскладові. Але далі – ні».

Резюмуючи свій виступ, Олег Покальчук підкреслив: «Якщо ми спробуємо описати ситуацію яка відбувається, маркуючи її як якусь особливу, специфічно українську, неповторну, ми зробимо дуже велику помилку. Але це спокуса, якої не уникнути. Тренд культури. І в кожній нації, особливо в постколоніальних, це присутнє, це можна пережити, можна цим перехворіти. Українська проблема в тому, що ми намагалися цим перехворіти кілька разів за останні 23 роки, і все це якось закінчувалося якимось нездоровим вірусняком. Справжнє жертвоприношення, яке відбулося, може дійсно дозволити виробити імунітет і антитіла до того, що потрібна якась інша система суспільного договору всередині групи. Спеціально не кажу про клас, про націю. Якось люди по-іншому будуть між собою домовлятися, тому що зрозуміють, що це ефективно».

Більше новин на сайті http://pr-festival.com.ua/

 
 

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
  • Адреса страниц и электронной почты автоматически преобразуются в ссылки.
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.
  • Доступны HTML теги: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
Этот вопрос является для тестирования ли вы человека посетитель и предотвратить автоматизированную спам представлений.
CAPTCHA на основе изображений
Введите символы, которые показаны на картинке.