Ретроспектива XII Міжнародного PR-фестивалю. «Національна ідея для України: бути чи не бути, ось в чому питання»

Своєрідним тематичним ядром програми другого, «політичного», дня XII Міжнародного PR-фестивалю стала панельна дискусія «Національна ідея для України».

У світлі останніх подій тема національної єдності мабуть важливіша, ніж проблема територіальної цілісності країни. Хоча перше, по суті, визначає друге. Враховуючи складність і неоднозначність обговорюваного питання, організатори зібрали на дискусійному майданчику PR-форуму представників різних професійних і громадських сфер – письменників, філософів, PR-консультантів, церковних діячів, політологів, політтехнологів, економістів з України та далекого і ближнього зарубіжжя.

Як можна було припустити, горіх під назвою «національна ідея» виявився більш ніж твердим. У всякому разі, єдиного рецепту, яким чином його «розколоти», об'єднавши тим самим народ України і визначивши шлях, по якому сьогодні потрібно йти, не знайшлося. Тим не менше, кожен спікер вніс свою вагому лепту в загальну матрицю пошуку цього рішення. А те, що погляди і думки учасників щодо обговорюваного питання часом кардинально відрізнялися, вкотре дозволило зрозуміти, як важливо вміти подивитися на проблему з різних сторін, щоб отримати про неї достовірне уявлення. А, отже, і передумови для її вирішення.

У багатьох виступах в рамках першого блоку дискусії, присвяченого соціально-політичному аспекту проблеми національної єдності, прозвучали думки про те, що для України, з її багатонаціональним населенням і непростим історичним багажем, об'єднуючим фактором в сьогоднішньому конфлікті і в подальшому розвитку може стати церква. Її, зокрема, висловив український журналіст і телеведучий Віталій Портников: «...враховуючи відсутність в країні реальних об'єднуючих політичних і моральних авторитетів для всього українського світу, якщо хочете, для всієї української держави в її нинішніх територіальних межах, такого роду об'єднуючі меседжи повинна була б нести церква... Це архаїчно може виглядати для багатьох людей. Але головна моральна соціальна відповідальність в країні лежить на церковних інститутах... Вони змогли показати цю відповідальність у дні протестного руху. Якщо вони збережуть цю відповідальність зараз, ми зможемо вийти з цієї ситуації». Його підтримав і глава Синодального інформаційно-просвітницького відділу української православної церкви протоієрей о. Георгій Коваленко: «Ми єдина структура, яка до цих пір представлена і в Криму та на Сході, і на Заході, і в центрі. Українська православна церква на сьогодні – домінуюча конфесія у всіх, крім трьох областей, регіонах України. Візьміть нашу єдність, використовуйте її, зробіть її майданчиком для діалогу. Церква не ділить своїх віруючих за національними, мовними, політичними, геополітичними, соціальними особливостями. Тому що у нас є дещо більше – ми єдині у Христі. Христос більше ніж наші відмінності. Так само народ України повинен знайти щось більше, ніж політичні та інші розбіжності». Отець Георгій акцентував увагу на тому, як важливо сьогодні українцям повернути втрачену здатність слухати, чути і поважати один одного: «У нас дуже залежні чиновники і дуже незалежний народ. Тому давайте опиратися на нашу різноманітність і дійсно об'єднуватися, зберігаючи свої відмінності. Кожен з нас за те, що йому найдорожче, готовий життя віддати. Тому потрібно поважати святині іншого, цінності іншого, позицію іншого, і вирішувати питання все-таки в діалозі, а не в протистоянні. І іноді потрібно знімати шоломи і маски, щоб побачити в іншому людину, створену за образом та подобою Божою».

На користь об'єднуючої ролі церкви і важливості основних християнських цінностей в якості ключових меседжів для формування національної єдності в Україні, висловився і директор Українського інституту в Лондоні Енді Гундер. У той же час він підкреслив, що важливим вектором для зміцнення демократичних засад в суспільстві у даному випадку є людський фактор: «...народ і нація показали, що вони перебороли свій страх, який залишився ще з часів Радянського Союзу... Дуже важливо це зберегти, і, базуючись на цій єдності, будувати суспільство далі. Цивільна та людська гідність – це найголовніше, що може зараз об'єднувати».

Завідуючий кафедри теорії і методики зв'язків із громадськістю Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Валентин Королько у своєму виступі звернувся до витоків національного руху, процитувавши думки на цей рахунок відомих українських громадських, політичних, культурних діячів минулого. Підкресливши при цьому, що кожна з цих думок, по-своєму цінна і просвітницька, але іноді в корені відрізняється одна від одної. «Мені здається, нам потрібно звернути увагу на одну важливу обставину... Дійсно, національна ідея залежить від безлічі чинників – соціальних, історичних та ін. У той же час ця ідея, яка базується на цих складових і залежить від них, зворотним чином впливаючи на процеси, які відбуваються в суспільстві. Що свідчить про те, що не може бути єдиного, сталого на всі часи виробленого або запропонованого формулювання національної ідеї як такого. Вона насправді не може бути універсальною. І на кожному історичному повороті повинна уточнюватися відповідно до викликів часу та суспільства». Розмірковуючи про «адресність» національної ідеї, Королько підкреслив, що вона повинна бути спрямована не тільки на патріотично налаштовану частину населення, а й на тих, хто орієнтований на інші етнічні та культурні цінності. «Ми не маємо права в людях з іншим ментальним кодом бачити ворогів. Є інший, цивілізований шлях. Ми повинні погодитися з тим, що причина наших відмінностей – це не наша вина. Знаючи історичні корені причин, ми повинні піднятися над розбіжностями, взаємними фобіями, стереотипами минулого і кристалізувати і збагачувати те, що нас об'єднує. Україна – багатонаціональна країна, крім того, є відповідні історичні корені, які розводять нашу культуру, нашу ментальність на східну і західну. Ці розбіжності значимі для представників кожної з націй. Чи повинні ми це знищувати або завищувати своє, те, що не підходить для людей іншої нації і культури? Цей шлях помилковий і веде у глухий кут. І найкраще, що ми можемо зробити – це піднятися над цими проблемами».

Український філософ Мирослав Попович почав свій виступ у блоці з роздумів про те, чи може суспільство ставити перед собою цілі, не перетворюючись при цьому на тоталітарне: «Якщо ми ставимо собі завдання знайти щось спільне, що робить нас одним політичним цілим, ми встаємо на дуже небезпечний шлях перетворення в деталі якоїсь суспільного механізму». На думку філософа, у своєму нинішньому розвитку українській державі слід відштовхуватися від факту незалежності, політичних та економічних свобод: «Які є основи для політики, що не можна відкидати? Перше – визнання незалежності та суверенітету української держави. Тут немає необхідності говорити, що це таке. Це той максимум з якого ми виходимо в світову політику. Не будемо заглиблюватися, в те, в якій формі ідея суверенності суспільства існувала в різні історичні періоди, але якщо ми сьогодні приймаємо факт незалежності України, ми повинні вимагати цього від усіх громадян. Якщо тебе це не влаштовує, їдь в ту країну, яка тобі більше подобається. Той, хто тут живе, повинен заборонити собі ті речі, що суперечать принципам незалежності. Другий постулат, який повинні прийняти всі – постулат свободи. Сьогодні є демократія парламентського типу. Знову-таки, про свободу як про цінність в історії по-різному можна судити, але сьогодні той, хто тягне до авторитарності, до нівелювання особистості, ставить себе поза суспільством. Ще один важливий фактор для існування країни – певний рівень матеріального добробуту».

Підсумковим в цьому блоці став виступ політтехнолога Дениса Богуша, який розповів про досвід пошуку національної ідеї на початку 2000-х рр. і, зокрема, зупинився на проблемі відсутності в сучасній Україні інформаційного, просвітницького фундаменту, якогось національного продукту для «склеювання» нації, як висловився експерт. Проте, на думку Богуша, є фактор, який може грати роль сполучної ланки між представниками різних національностей і поглядів: «Ми спробували сформулювати національну ідею. Вона виражається в дуже простій думці: наша земля – наша сила. І Майдан показав, як це може трансформувати людей, якщо вони живуть на цій території і відчувають це». Крім іншого, Денис Богуш також підняв питання про відсутність в Україні системи національного виховання і необхідність його формування. На його думку, в цьому прихована причина багатьох проблем, з якими Україна стикається на нинішньому відрізку часу. До яких, в тому числі, відноситься відсутність професійної політичної еліти. Як результат, особи при владі змінюються, а проблеми залишаються колишніми.

Таким чином, думки експертів розділилися. Одні говорили, що національна ідея – це утопія і шлях в нікуди, інші – що вона є. Але сформулювати її в якусь конкретну аксіому, загальну для всіх форму учасникам першого блоку дискусії не вдалося. Проте, підсумовуючи всі акценти, можна припустити, що формулювання про землю як джерело духовної сили та національної самосвідомості, запропоноване Денисом Богушем, цілком могло б стати базисом цієї ідеї.

Більше новин на сайті http://pr-festival.com.ua/

 

 
 

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
  • Адреса страниц и электронной почты автоматически преобразуются в ссылки.
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.
  • Доступны HTML теги: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd>

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
Этот вопрос является для тестирования ли вы человека посетитель и предотвратить автоматизированную спам представлений.
CAPTCHA на основе изображений
Введите символы, которые показаны на картинке.